«Танці з кістками» Андрія Сем’янківа влаштували справжню провокацію в моїй голові.

З одного боку – це багатошарова історія становлення ідеального вбивці. З іншого – найгостріший саспенс (хоча критикиня Ганна Улюра його пристність там заперечує), пронизливий, моторошний, огидний, який розчиняється у трилері, фікшені та містерії заразом. До цього всього плюсується означення медичного трилера.

Готувала себе до того, що лише підглядатиму за перевтіленнями патологоанатома-лузера Северина. Хоча б тому, що ходила за ним назирцем зі сторінки на сторінку та з відверто мовчазним захватом спостерігала, як цей тип майстерно пробиває власне дно. А потім – суцільне спантеличення. Що далі, то більше хапала себе на думці, що вдаюся до гуманізації персонажа, аж до самої кульмінації.

Зараз будуть безсовісні спойлери. Тому спершу відведіть очі на стелю й поміркуйте, чи треба цей відгук читати далі. А я тим часом продовжу.

Северин працює патанатомом, заробляє мало і це його чимдуж допікає, бо в цей час колеги «згори» видряпують собі нічогенькі хабарі й живуть не в такому пригніченні, як прозектор.

Ще Северину 42 роки, має коханку Люду, живе в її квартирі, адже та сподівається, що незабаром він їй освідчиться. Іноді прозектор спілкується з колишньою дружиною, від чого остання не в захваті. А ще в нього є «колишній» син, для якого Северин давно мертвий, бо так сказала ексдружина. У його підвалі з’являється також інтернеса Таня. Тиха, не метушлива, граційна й з абсолютною пристрастю робити розтини й досліджувати людські тіла. Сева зацікавлений у її присутності.

Його життя – ноша, яку йому важко нести. Із самим собою йому сутужно. І що далі, то гірше виходити у світ і дивитися в очі іншим.

«Сева давно переконався: люди в ранковому громадському транспорті уникали дивитися одне одному в очі не через природний дискомфорт, а через те, що не хотіли бачити віддзеркалення власної жалюгідності».

Попервах Сева ніби смиренно приймає статус невдахи, але невдовзі він хапається за підробіток – продаж людських тканин для експериментів. Згодом така незаконна оборудка нанизує все нові й нові пропозиції – справжній танок із кістками. Сева дуже розумний, думаю, навіть, по-своєму обдарований. На тлі решти героїв здається справжнім профі своєї справи. Він шарить – і це теж беззаперечно.

«Блага одних завжди набуваються коштом інших – часом і в буквальному плотському сенсі. Простої любові до ближнього тут недостатньо, потрібна пристрасть різати і розчленовувати в пошуках таємниць природи».

Потім таке враження, що я опиняюся в тумані й максимально дезорієнтована натрапляю на якесь божевілля. Сева так фатально провалюється у свій найогидніший прояв, що спресований емоціями читач уже навіть не намагається його відбілити. Севі, мовляв, точно амба. Але готуйтеся, що автор вас часто дивуватиме – до обурдивих зойків або «та як він паскуда ще по землі ходить!». Словом, герой і його вчинки виходять з-під контролю, як і моє «підглядання». З кривою гримасою фіксую сцени вбивств, замахів, раптової агонії, панічних атак. Як результат – фізична огида балансує з моральною і вже чимдуж хочеться втекти від цієї книжки і її героїв.

Ще одна провокація. Чи можуть сцени опису вбивств, морального руйнування людини стати легендарними? У випадку «Танців з кістками», як на мене, це беззаперечне «так». Андрій Сем’янків і його дуже докладне, проникливе, гостро-іронічне, часом до безуму макабричне письмо шокує і заворожує. Анестезіолог, медичний блогер, а зараз прифронтовий лікар, – автор неодмінно зачепить вашу увагу від 1 розділу й аж до 40го. Good luck.

З’їдає ледарство тупцяти до бібліотеки по книжку – то ходіть читати в мобільний застосунок Librarius. Лишень готуйтеся оплатити цю чудесну послугу.