Добре, коли книжка потрапляє на бібліотечну поличку, краще – коли це збірка сучасної української поезії, вірші якої хочеться читати й перечитувати. Це я, якщо коротко, про збірку Павла Вишебаби «Тільки не пиши мені про війну», яку ми отримали від благодійного фонду «Бібліотечна країна». Але коротко писати далі не вийде, тому пристебніться, ми вирушаємо.

 

Зупинка №1. Обкладинка

Чи доводилося вам обирати книжку саме за зовнішніми характеристиками? Впевнена, що так!

 

Цей момент взаємодії між вами та ТОЮ САМОЮ книгою можна порівняти лише з почуттям закоханості з першого погляду. Іноді обкладинка може «підвести» та бути лише приманкою для спраглого читача, але це ніяк не стосується «Тільки не пиши мені про війну». Збірка одразу розставляє всі крапки над і: на обкладинці знаходиться поезія «Доньці», яка, до речі, вже перекладена п’ятнадцятьма мовами світу.

 

Тому ви одразу відчуєте, про що говорить вам ця книжка.

 

Зупинка №2. Передмова

Автором передмови є Любко Дереш. У ній письменник описує різноманітну громадську діяльність Павла Вишебаби, наводить декілька важливих фактів із біографії поета,  а також аналізує загальну атмосферу збірки. Мені передмова допомогла розширити контекст поезій, а, отже, краще їх сприйняти.

 

Зупинка №3. Вірші

Найголовніша зупинка, до якої ми, зрештою, доїхали. 

 

Розпочинається збірка поезією «Моє покоління», що суголосно звучить із передмовою. Автор розставляє акценти: це історія про тих, хто «…пише сльозами й вогнем сторінку». 

 

Ніяких напівтонів, немає можливості перевести дух – ми потрапляємо в жорстоку реальність, за яку боремося щохвилини, бо вперті. Але є мета – послання для майбутніх поколінь: 

 

«Якщо, як і ми, уголос, ти весело і непохитно

читаєш це українською, значить ми бились гідно».

 

Умовно я б розділила лірику на кілька категорій, що взаємопов’язані між собою. Тому нижче досліджую збірку саме за таким принципом.  

 

СЬОГОДНІ – ВІЙНА

«Моє покоління», «Лічилка для янголів», «Сторіччя біженців», «Хокку», «Плюс», «Мовчання», «Ріка», «Побратимові»

 

Як на мене, їх об’єднує не лише воєнне тло, а й глибоке осмислення ціни сьогоднішніх подій на вагах минулого-теперішнього-майбутнього. Автору вдається «зафільмувати» найболісніші моменти наших днів. Це реальність, яку Павло Вишебаба філігранно відшліфовує ритмом, щоб подати довершену лірику з присмаком крові, поту та сліз:

 

«Та замішано все в одній миті,

і так ясно крізь діри в стіні:

ось життя – з головою у літі,

ось людина – по лікті в війні».

Ці вірші – гіркі. Важливо їх проговорити, можливо – прокричати. А найважливіше, напевно, промовчати, бо «…довгі подробиці – атрибут мирних часів, нині інший статус».

Найважче говорити про смерть. Але це необхідно, щоб пам’ятати тих, хто пішов за межу. Автор щемко й проникливо говорить на складну тему:

«Через це ти, напевно, навідуєш з-за межі

і запитуєш пошепки: «Як воно – далі жить?»

 

ДОНБАС

«Фантомні болі», «Маріуполь», «Східний кут»

Збірка вимагає виділити саме цю категорію, це й не надаремно, бо автор родом із Донецької області, а саме з Краматорська.

Напевно, тому вірші про цей край найбільше завдають болю особисто мені, їх хочеться читати по складах, іноді – зовсім забути про їхнє існування, але потім повернутися до них ще раз, щоб знайти новий сенс у сказаному. 

Звісно, вражає поезія «Фантомні болі». Більш влучної назви й не придумаєш. Досить навести наступне речення, щоб ви зрозуміли, чому так боляче: 

«На Донбасі міста не прокинуться від сирени,

їх покинули люди, як кров вени,

їх відрізали скальпелем фронту супроти волі,

кожен з нас відчуває у тілі фантомні болі».

 

ЛЮБОВ і КОХАННЯ

«Доньці», «Мамі до дня народження», «Колискова», «Народження», «Вирок ночі», «Татуювання», «Картини», «Спрага», «Залежності», «Титри»

 

Частина цих віршів про любов безумовну – до найрідніших.

У цю категорію я б віднесла поезію «Доньці», яка присвячена дочці автора. Спершу цей вірш був відповіддю у форматі відео на лист шестирічної Зореслави, яка запитала в тата, про що йому розповісти. 

У поезії поєднуються два світи: дитячий, світлий, безпечний та дорослий, реальний, воєнний. І хоча ліричний герой живе у тій, другій, реальності, але думками поруч зі своєю дитиною, якій зичить тільки «..щоб не було смутку в твоїх рядках». Існує не лише відео-версія виконання цього вірша автором, а й навіть пісня.

І хоча любов (до життя, доньки, мами, Батьківщини, людей) відчувається в різній мірі в кожній поезії, але якщо говорити про почуття між закоханими, то воно геть різне: із присмаком пороху або спокою, досвіду або юності, пристрасті або смутку.

До прикладу, вірш «Вирок ночі» не лише поглиблює воєнну тематику своїми любовними переживаннями, а й підкреслює протиріччя: кохання, яке буквально бореться зі смертю. 

Хочеться зазначити, що думки оповідача досить зрозумілі: 

 

«…У молитвах своїх не проси зупинити війни,

не проси нездійсненного нам, а самий лиш мізер:

загасити зірки і сховати подалі місяць».

Але є й інші вірші, насичені любовними переживаннями. Тілесне задоволення поєднується з сильним почуття кохання. У такому разі – це найкращі спосіб «лікування» душі, як-от у поезії «Спрага»: 

«І якщо нас помилує фатум –

пережити цю люту весну,

Як же спрагло ми будем кохатись,

щоби змити із себе війну».

 

БУТТЯ і ПРИРОДА

«Тут був я», «Божественна комедія», «Дорога», «Альпи», «Як не любити»

Ідеалістичні картини ландшафтів та міст України, а іноді й світу, медитативний настрій у поєднанні з роздумами про життя – це та частина збірки, яка неймовірно заспокоює. Поезія висвітлює світобачення автора, занурюючи нас у земний Едем:

«Якщо ховати сумніви і страх,

то якомога далі, за Карпати».

Але часом природа балансує з війною в непримиримій боротьбі між життям та смертю. Тож, вагомою є пам’ять. Бо картини довоєнного життя віддаляються, тому їх так важливо запам’ятати, як, до прикладу, у вірші «Тут був я»:

«Лише бур’ян в задусі не зів’яв.

Хоч видряпай із відчай на стінах,

що точно пам’ятаєш: «Тут був я,

такий-то рік, воююча країна».

 

ВІРА і РОЗДУМИ

«Замість сповіді», «Молитва», «Двірник», «Потоп», «Перед потопом», «Руїни бога», «Зірка», «Квіти», «Ерл Грей»

 

Такі вірші – це інтимні розмови з Богом. Іноді здається, що відповіді оповідач так і не отримав, але віра від цього не зменшується:

«І хоча твоїх іспитів більшість я запоров,

я не падаю духом, як бачиш із молитов…».

Саме в цих поезіях ми найкраще знайомимося з автором-філософом, який ділиться з нами своєю картиною світобудови. По-особливому сприймається вірш «Двірник»:

«Не запитуй чому, не стогни, двірнику, мети,

без утоми мети, без погорди і без мети,

до промерзлих кісток, до судоми, до німоти».

 

ДО

«Місто з химерами», «Середні віки», «Пробудження», «Струм», «Айті», «Ще по одній», «План «б», «Думки вголос»

 

Це низка поезій, написаних до початку повномасштабного вторгнення. Ці вірші часом оптимістичні, часом іронічні, з викликом до суспільства та із запитаннями до себе як до автора та людини, але вони довершують загальну матрицю цієї збірки, залучають до обговорення, а іноді й до суперечки з поетом. Але в цьому вся їхня привабливість.

 

Зупинка №4 і остання. Деталі

Тішуся, коли в книжках відчувається любов до дрібниць (і не тільки), тому хочеться окремо зупинитися на цьому. 

Наприклад, ілюстрації до збірки «Тільки не пиши мені про війну» сприяють не тільки зануритися у світ книжки глибше, а й часом  промовляють щось геть своє, зрозуміле лише тому, хто пильно розглядає таємничі малюнки. Тому запрошую не лише вчитуватися, а й вглядатися. Хтозна, можливо, в ілюстраціях закодоване ще якесь додаткове послання до нас, читачів та читачок?

Також до більшості віршів додається геолокація, де була написана та чи інша поезія. Це відчуття подорожі крізь час та простір додає цікавості, бо нікому, крім автора, не відомо, де ж ми опинимося за мить.

Для тих, хто полюбляє не лише читати, а й слухати поезію, є гарна новина: на сторінках збірки можна знайти QR-коди, за допомогою яких можна перенестися на ютуб-канал Павла Вишебаби та прослухати вірші в авторському виконанні. Спробуйте.