Якось один читач звинуватив бібліотекарів у шпигунстві. Він щосили доводив працівниці, над головою якої висіла камера спостереження, що оте око стежить за кожним його пошуковим запитом в інтернеті. Мовляв, бібліотекарі зливають дані про своїх користувачів бозна-кому і, за критеріями бездоганної конспірологічної теорії, увесь світ знає, що умовний пан Б щоранку моніторить прогноз погоди у Старобільську або вичитує інфу, як прискорити дозрівання помідорів.

Уже тоді пан Б увійшов до категорії споживачів інформації із найслабшим імунітетом. А бібліотекарі хоч і намагалися терпляче довести, що поважають приватний інфопростір усіх користувачів і не ховають у шафі жодного Старшого Брата, але це все не спрацювало. Той чоловік так і залишився сидіти у своєму параноїдальному коконі, розчинивши мозок у підозрах до всього світу. Це був 2017 рік.

А 2020го комунікаційниця Оксана Мороз напише книжку «Нація овочів?». Саме так, у заголовку стоїть знак питання, а не ствердження. Але дещо з українською нацією в інформаційному просторі таки сталося – хоча б те, що наше мислення і поведінка опинилися під зливою впливів, зокрема й маніпулювань. Книжка з’являється тоді, коли інформаційний імунітет українців наближався до червоної лінії. Хоча фундамент агресивної пропаганди заклався ще 2010 року і до 2014го – шматував наш імунітет у наймерзенніший спосіб.

2022го світ блюванув від пропаганди. Українці натомість максимально згуртувалися на різних полях бою, зокрема й інформаційному просторі. Нині розвивається потреба берегти свій інформаційний імунітет без гайпу, із гнучкими системними рішеннями.

У книжці «Нація овочів?» авторка розбирається з вірусмейкерами й дає дуже детальний опис, як створюється вірус, ким, і на який результат його програмують. Ще добирає 10 правил, як вберегти свій імунітет.

Гакслі, Орвелл, Бредбері, Бойє – якщо ви хоча б когось читали з цього поважного переліку, то вам неодмінно рекомендовано заглибитися у власний психоаналіз на фоні прочитаних книжок, часто антиутопічних. Насправді, це не просто художка, а суцільне сюжетне втілення для вірусмейкерів. Пригадайте хоча б Гакслі з його «Прекрасним новим світом», де люди з’являються з бутлів, з уже начепленими соціальними ярликами й покірно ковтають свою відміряну дозу «прекрасного життя». Людина-овоч, як пише Оксана Мороз, багато працюватиме за мізерні гроші й не висловлюватиме жодного сумніву, скарги. Це абсолютно безвольні, керовані люди. Відчуваєте, як пан Олдос Гакслі їдко підморгує оком?

І от ми – діти і внуки покалічених поколінь. Це наші батьки, бабусі, дідусі.

«Їх калічило життя – вони в процесі виховання калічать нас».

Ми досі несемо тягар Голодомору, опрацьовуємо травму червоного терору, тоталітарного побуту, аварії на ЧАЕС, маємо глибокі рани від восьмирічної війну на сході, повномасштабного вторгнення росії зі щоденною навалою заліза з неба і землі. Ми теж будемо, або вже є батьками, нові покоління вже заводять інакші механізми світовідчуття. Аж тут стається диво – і дехто набуває вроджений інформаційний імунітет, стійкий до подразників. А дехто працює над собою, забирається геть з овочевої консервної банки і відроджує власний соціальний імунітет.

Звучить не так вже й страшно, погодьтеся? Але щойно підкрадаються реалії, людський овочизм ошелешено продовжує заражати інших.

Авторка вивертає назовні декілька факторів, які вже заповзли в буденність українців, зокрема з минулого.

Що робили українці, скажімо, наприкінці 90х і початку нульових, коли відчували пригнічення, боролися з хаосом навколо? Як варіант, зверталися до релігії. А тепер отак раптово уявімо, що перед нами ялинка і її треба чимось прикрасити. Серед іграшок – вірусмейкери.

Тим часом, священнослужителі опиняються у списку найдавніших представників вірусмейкерства. Разом зі своїми бізнес-пірамідами. Їх і чіпляємо на ялинкову гілку.

Також українців цікавили чудодійні способи швидко й безболісно змінити своє життя на краще. Задля цього з телеків ледь не виверталися шоу екстрасенсів, що насівало нову хвилю невігластва серед населення й залежності від пустоголової інформації, як від цукру. Хай екстрасенси будуть блискучим дощиком. Жбурляємо його на ту ялинку.

На верхівку саджаємо псевдопсихологів. Їх навіть бурулькою бридко називати. Ідеться про вірусмейкерів, які глобально отуплюють мозок, посилюють депресію і, на додачу, ще й перемежовують свою роботи зі ЗМІ.

Чатують ще медіакілери. Вони хай стоять під ялинкою. Або ж ні, краще вгребемо їх у вату. Їхня зброя – це інфозливи, скандали, емоції, харизма і системність. А ще їм абсолютно начхати, що разом зі спалюванням своїх опонентів, вони спопеляють імунітет інших людей, які необачно повелися на словесне чи візуальне сточище.

Гірлянда на ялинці – це боти. Вони примудрилися екзальтовано блимкати не лише бісовою кількістю ботоферм, а й перевтілюватися в лідерів громадської думки. Якщо серед вашого оточення є люди-овочі – то це ще гірше, а відтак, ви й самі можете повестися на такого бота-чародійника.

Отож, беріть сірничок, запалюйте його, і кидайте на ялинку, прикрашену вірусмейкерами. Бажано з таким примовлянням: «Інформаційна вакцина діє за тим самим принципом: вакциновані люди формують колективний імунітет, колективний імунітет рятує тих, хто не невакцинований».

Зробили? Тоді наостанок зроблю те, що вимагає формат огляду, – запрошую до читання й формування власної оцінки.

Типу висновок, або Що на серці. А на серці пригрілася теза, що контент обирає вас сам. Тому сміливо протирайте свої окуляри, навіть якщо ви їх не носите, і дбайливо фільтруйте своє оточення. З турботою про себе і ваших близьких. Бажаю відшукати е-голку в копиці е-сіна!