Нас 7. Ми в колі, наче на зібранні клубу анонімних любителів опіатів. Через 10 хвилин ми вийдемо в ефір у Zoom. Покажемо нутрощі переживань, страху й бібліотечного болю. Зворотній відлік пішов. Команда Good library зараз мала б виступати наживо перед бібліотечною спільнотою у м. Львів. Бо вересень і Львівський міжнародний бібліотечний форум. І ми таки виступили, але онлайн. 

Бачимо, як змінюються аватарки. З’являються нові й нові люди, що під’єднується до нашої сесії.

Видих. Пустий стілець і привітання від електронного голосу. Стілець aka пересувна камера рухається колом. 

По черзі відповідаємо на сакральні для нас питання. 

Точка дивергенції. Удар цеглиною по головешці. Зустріч із хуліганом у темному провулку. А ще коли тебе проти волі викидають за борт човна. Оце воно – точка дивергенції – точка неповернення / мінісмерть / перезавантаження / насилля / межа, що розділяє життя на до й після. 

Луганська обласна бібліотека пройшла цю точку 2014 року. Кожен із нас, бібліотекарів, став іншим.  

Душать сльози. Стримуємося. Але до біса! Говоримо далі.

Ким ми [бібліотекарі] давно вже не є. Студентами із замиленими очима, які думають про пари, стипендію, особисті стосунки або про нові туфлі. Довірливими дітьми, не залежно від віку, які не можуть/не хочуть/бояться відрізнити правду від міфу.

Ким ми ледь не стали. Спустошеними, відірваними, статичними популістами й облудниками, які зрадили свою країну. Або патріотами з гіпертрофованим уявленням про батьківщину. Чи педантичними моралізаторами. А вони точно б написали утопічну методичку, як стати суперсучасним бібліотекарем із чіткими вимогами для бідолашного олдскульного бібліотекаря чи бібліотекаря-новачка. На радість, ми не стали історичними некрофілами, що хапаються за минуле і вперто не хочуть сприймати новий світ.

Ким ми є зараз. Ми не знаємо, бо живемо тут і зараз. Щоб відповісти на це питання, треба стати мухою. Адже вона має унікальні здібності – побачити всю ситуацію лише віддалік, коли відлетить від об’єкту свого споглядання. Чи є сенс? Ні. Бо його ми, бібліотекарі і люди, створюємо самі. Знаємо, що інколи робота стає сізіфовою, але котимо той чортів камінь на свою барикаду. Творимо себе, свою відповідальність перед клієнтами / громадянами. 

Ми, бібліотекарі, тримаємо сьогодні цю лінію Маннергейму й не даємо інформаційній війні захопити нас. 

Камера поперемінно ловить екзистенційні вкраплення. Рушаємо далі. 

Чи можна спрогнозувати дивергенцію? Навряд. Але якщо один раз вже її вже відчув, іншого разу вже не проґавиш. Точка дивергенції – не лише про 2014 рік. Не обов’язково про війну. Це про все: культуру, соціум, політику. Але ми готові до нової точки. Упевнені, що вона буде. 

Чи можуть бібліотеки бути прикладом у процесі дивергенції нації і чи здатні бібліотекарі тримати оборону в інформаційній війні? Так. Повинні. А для цього знати декілька пунктів:

І найголовніше. Бібліотека – це про свободу. 

Чи є фінал у перформансу? Навряд. Ми злилися з ним. За ці 45 хвилин бібліотекарі Луганської ОУНБ/Good library сказали все, що мали на душі ці 6 років війни і 5 років життя на новому місці. Як ставитися до душевних нутрощів – лишаємо право за слухачами. Ми ж тримаємо лінію ментального Маннергейму. 

Війна є. Ми в ній. Бібліотекар – це про відповідальність, сміливість і чесність. Україна – це не про розбіжності між заходом і сходом. Україна – це лише разом.

Пресцентр Good library в екзистенційному бунті