Цей дайджест не оповідає, а переказує слова очевидців початку російсько-української війни. У лютому 2014 року Російська Федерація порушила норми та принципи міжнародного права – анексувала Автономну Республіку Крим і Севастополь, окупувала окремі райони Донецької та Луганської областей. Ворог захопив близько 7 відсотків території України. Для більшості громадян України напад Росії став шоком, проте для експертів і політологів агресія РФ проти України не стала сюрпризом. З чого все почалося, як розгорталося, чому Кремль досі заперечує те, що давно стало для всього світу абсолютно очевидним – свідки розкажуть.

 

 

 

* * *

«Американський експерт Аліна Полякова поділилася зі мною думками щодо варіанту розвитку подій; «Якби українські війська відкрили вогонь у Криму, це була б дуже кривава битва, але, судячи зі стратегії Кремля, малоймовірно, що Путін послав би російські війська. Скоріш за все, у Криму була б така ж ситуація, як на Донбасі на сьогоднішній день, коли замасковані російські війська ведуть воєнні дії, Кремль постачає зброю, а Путін до сих пір все заперечує…».

Березовець, Т.  Анексія : Острів Крим : хроніки "гібридної війни".  К. : Брайт Стар Паблишинг, 2016. 391 с.

 

«Анексія Криму, яка викликала найбільшу політичну кризу в Європі з часів Другої світової війни, зумовила й небачений розквіт політичної міфології. 2014 року з безлічі окремих міфів і сфальсифікованих фактів на світ з’явився так званий Міф про «КримНаш», що мав на меті виправдати в очах світу агресивну політику Російської Федерації…».

Громенко, С. 250 років фальші: російські міфи історії Криму.  Х. : Фоліо, 2019.  254, [1] с., [4] арк. кольор. іл.

 

«В Бахчисарае расположены две воинские части Украины. Группа людей пришла к военным и выдвинула ультиматум – снять украинский флаг и поднять российский. Украинские военные отказались. После чего непонятная группа начала патрулировать вход в воинскую часть. Получив эту инфу, крымскотатарские женщины самоорганизовались выйти на поддержку украинских солдат. Правда, пока шёл обзвон, неизвестная группа разбежалась…».

Літопис самовидців : дев'ять місяців українського спротиву.  К. : Комора, 2014. – С. 16–169, 178–183, 192–196, 207–211.

 

«Відстежуючи розвиток ситуації в Криму наприкінці лютого – початку березня 2014 року, група «Інформаційний спротив» фіксувала постійну зміну тактики дій російських окупантів із самого початку операції з анексії півострова. Ми не сумніваємося, що операція була ретельно розроблена Москвою, але: або в чималій кількості варіантів, що передбачали різний розвиток подій, або ж (що ймовірніше) плани оперативно змінювалися з огляду на умови, що виникали…».

Вторгнення в Україну : хроніка російської агресії. К. : Брайт Стар Паблішинг, 2016.  240 с.

 

«Вони приїхали на потужних позашляховиках, на борту одного з яких красувався напис «Смерть фашистам». Хоча, щиро кажучи, фашистами себе показали саме вони, люди з георгіївськими стрічками. Вони розосередилися між операторами. Певний час стояли, придивляючись до різношерстних представників світової преси…».

Цаплієнко, А. Книга змін : історії з переднього краю.  Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – С. 37–50.

 

«20 лютого  розпочалася спецоперація – саме ця дата закарбована на медалях, завчасно приготовлених для відзначення російських військовослужбовців і колишніх українських високопосадовців, які забезпечили повернення сакрального півострова в «рідну гавань». 24 лютого до Криму були перекинуті додаткові російські підрозділи, зокрема повітрянодесантні війська без військових відзнак…».

Якубова, Л. "Русский мир" в Україні: на краю прірви : [дослідження].  К. : Кліо, 2018.  381, [1] с.

 

«27 лютого 2014 р. озброєні російські спецпідрозділи, що не мали розпізнавальних знаків і позиціонували себе як «ввічливі люди» (за кольором одностроїв їх також називали «зеленими чоловічками») розпочали окупацію Автономної Республіки Крим (АРК), звичайно мотивуючи свої дії «захистом російськомовного населення…».

Лазарович, М.  Душу й тіло ми положим за нашу свободу : Україна в боротьбі проти збройної агресії Російської Федерації (2014-2018 роки). Ічня : Формат, 2018.  337, [2] с.

 

«23 лютого в Севастополі пройшов 20-тисячний мітинг, на якому було вирішено не перераховувати до столиці податкові збори, а 25 лютого сепаратисти вже зібралися на пікет перед будинком Парламенту Криму. Через два дні його буде захоплено бойовиками без розпізнавальних знаків, які вивісять над будівлею прапор Російської Федерації…».

Мимрук, О. В. Олег Сенцов.  Х. : Фоліо, 2017. – С. 124–155.

 

«2014 року Крим увійшов до складу Росії без єдиного пострілу» цю фразу люблять повторювати функціонери російської владної верхівки, їхні прибічники та підконтрольні Кремлеві журналісти. Цю думку вони активно намагаються укріпити, як у самій Росії, так і в світі, кидаючи на це чималі ресурси: політичні, фінансові та інформаційні. А вона справді добре вкорінюється там, де нема достовірної та повної інформації про кримські події лютого – березня 2014 року, так звану «кримську весну…».

Люди "сірої зони" : свідки російської анексії Криму 2014 року.  К. : К.І.С., 2018.  263, [1] с., [8] с. фот.

 

«Двох десятиріч, здавалося, достатньо для формування усталених уявлень про нову геополітичну конфігурацію на пострадянських просторах. Однак під час другої президентської каденції В. Путіна ностальгійна риторика і неодноразові принизливі висловлювання щодо України під час розмов на найвищому державному рівні сигналізували про наростання неоімперських настоїв у правлячих колах Росії. Постійні загострення українсько-російських відносин, газовий шантаж не залишали сумнів у тому, що росія не вважає Україну рівноправним партнером, а схильна розглядати її як колишню союзну республіку…».

Кульчицький, С. Кримський вузол.  К. : Кліо, 2019.  495 с.

 

«З 2008 року Кремль розпочав пропагандистську підготовку до агресії проти України. У пресі, на телебаченні, в Інтернеті реалізовувалися пропагандистські кампанії і спеціальні інформаційні операції. Масовими накладами видавались різноманітні книжки про майбутню російсько-українську війну. Ідеологічною основою російської пропаганди стала концепція «русского мира», сформована ще в 1970-х роках у середовищі московської ліберальної інтелігенції…».

Влащенко, Наташа Крадіжка, або Біле сонце Криму : [пер. з рос.].  Х. : Фоліо, 2017. 394, [1] с., [8] арк. кольор. іл.

 

«Захват Крыма Россией – преступление, с попранием международных законов и договоров. И стравливание жителей Крыма по национальным, языковым, регилиозным признакам, по политическим убеждениям – тоже преступление. Чтобы их оправдать, нужны разные красивые мифы. Что Крым, например, исконно русская земля или что его Никита Хрущев незаконно отобрал у бедных россиян и с бухты-барахты передал жадным украинцам. Вот так трактует передачу Крыма Президент Российской Федерации, а для истории – гражданин Владимир Путин…».

Земляной, В. Русский разухай или украинские грабли.  К. : АВІАЗ, 2015. – С. 83–98.

 

«Коли вони займали частини – авіаційні, ракетно-артилерійські, танкові, уся ця техніка їм не була потрібна, вони одразу кидалися до зброярні, боялися, що зброя потрапить до рук нашого народу, вони гонялися за кожним пістолетом, за кожним патроном. Де могли – опечатували, а де ні – просто забирали…».

Капранов, В. В.  Майдан. Таємні файли.  К. : Нора-Друк, 2017. – С. 222238.

 

«Коли фактично почалася окупація Криму? У нас тут прийняли дату 20 лютого – це дата появи перших «зелених чоловічків» у Севастополі, а за великим рахунком – 26 лютого вони зі всього Криму зігнали російських сепаратистів, хотіли змусити депутатів прийняти звернення до Путіна про приєднання…».

Гладка, К. Добровольчі батальйони.  Х. : Фоліо, 2017. – С. 1445.

 

«Но ничего такого не произошло, зеленая чума расползлась по полуострову, один за другим сдавались военные городки и части, без огня и сопротивления. Это было настолько дико и непонятно: невесть откуда взявшиеся георгиевские ленты, народные мэры, алкоголического вида самооборона Крыма, досмотры на вокзалах, первые нападки на «континентальных» журналистов…».

Руденко, Ю. Психи двух морей : [роман о войне].  [Х. : Діса плюс, 2017]. – С. 810, 2124.

 

«Отож, початком російської агресії, імовірно, слід вважати 27 лютого 2014 року, коли підрозділи спецназу Головного розслідувального управління Генштабу та 45-го окремого повітряно-десантного полку Збройних сил РФ захопили приміщення Верховної Ради та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим…».

Поле битви Україна. Від "володарів степу" до "кіборгів" : воєнна історія України від давнини до сьогодення.  Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017, [8] арк. кольор. іл. – С. 336348.

 

«Під час активної фази анексії Путін спробував домовитися про співпрацю з Мустафою Джемілєвим (між ними відбулася телефонна розмова), але ця спроба не увінчалася успіхом…».

Мусаєва, С. Мустафа Джемілєв. Незламний.  Х. : Vivat, 2018.  252, [1] с.

 

«Путін тоді ще сподівався, що йому вдасться забрати Крим за допомогою Януковича дещо цивілізовано. Але вибух Революції Гідності в Україні його налякав, і він вирішив скористатися ситуацією, коли наша держава переживала траурні дні після розстрілу Героїв Небесної сотні на київському Майдані Незалежності…».

Сергійчук, В. Український Крим.  Вишгород : ПП Сергійчук М. І., 2016.  362 с.

 

«Російське вторгнення та окупація українського півострова Крим – це катастрофа для європейського мирного устрою. Та ще критичніше те, що думає про свої дії російський президент Володимир Путін».

Снайдер, Т. Українська історія, російська політика, європейське майбутнє.  К. : Дух і Літера, 2014. – С. 94–97, 117–126, 130–134.

 

«Росія закріпила свій вплив на Кавказі, розмістила військові бази в Південній Осетії та Абхазії, вдало використовувала схему легітимізації військової інтервенції під приводом захисту своїх громадян, бо багато жителів Південної Осетії отримали російські паспорти. Через 8 років РФ використовує схожу аргументацію для обґрунтування окупації та анексії Криму і вторгнення в східні області України…».

Кулик, Р. 2014: початок російсько-української війни.  [К. : Укр. ін-т нац. пам'яті, 2019]. 41 с.

 

«Становище в українській армії на початок 2014 року було добре відомо російській верхівці. Вона розраховувала, що за допомогою погроз силою та місцевих сепаратистів їй вдасться анексувати Автономну Республіку Крим та поставити під контроль області Півдня та Сходу України. Першим етапом втіленням цього плану стало захоплення Кримського півострова Росією наприкінці лютого – у березні 2014 року. Наступний етап – розпалювання війни на Сході України – стартував 12 квітня 2014 року…».

Усна історія російсько-української війни : [зб. інтерв'ю учасників війни на Сході України].  (2014-2018 роки).  Вип. 4. К. : К.І.С., 2018. – 383 с.

 

«Тож російсько-український конфлікт 2014 року відкрив цілком нову сторінку вітчизняної історії. Першим його актом стала анексія Криму наприкінці лютого – у березні. 27 лютого російські диверсійні групи захопили приміщення Верховної Ради Криму, встановили контроль над ключовими об’єктами інфраструктури півострова. «Зелені чоловічки» без розпізнавальних знаків заблокували українські військові частини. На такому фоні відбувся незаконний референдум, за підсумками якого автономія була включена до складу РФ…».

Усна історія російсько-української війни : [зб. інтерв'ю учасників війни на Сході України].  (2014-2015 роки).  Вип. 1.  К. : К.І.С., 2015.  175 с.

 

«Треба зрозуміти, що весь цей час офіційно юридично в Криму нічого особливого не відбувалося, все було нормально, а люди, які жили, скажімо, в Сімферополі або Севастополі, навіть не знали, а багато і досі не усвідомлюють, що зовсім поруч із ними мало не почалася війна. Хочу, щоб всі, хто читатиме ці слова, розуміли головне – війна не розпочалася тоді не завдяки Путіну і його «інопланетній зеленій компанії», а лише тому, що більшість із нас ніяк не могли повірити, що така підлість і зрада могли йти від тих, із ким ще вчора ми були братами…».

Матюхін, Л. А мама зрозуміє... : Крим-2014: невигадані історії.  К. : Діпа, 2019.  111 с., [16] арк. фот.

 

«У 2017 році російсько-український конфлікт на Донбасі та в Криму перетнув трирічну межу. За цей час загинули понад 9 тисяч людей, отримали поранення понад 20 тисяч, втратили домівки 2,3 млн людей. Сума економічних та інфраструктурних збитків лише в АР Крим та Донецькій області перевищила 2, 43 трлн. грн. Без сумніву, Україна зіткнулася з найбільшою загрозою за всі роки незалежного існування…».

Усна історія російсько-української війни : [зб. інтерв'ю учасників війни на Сході України].  (2014-2016 роки).  Вип. 3.  К. : К.І.С., 2017.  198 с.

 

 

«Усе це свіже в пам’яті: російські «зелені чоловічки» безперешкодно окуповують Крим, повсюдно блокують українські військові частини, а в  країні наростає гірке відчуття безсилля і гнівний подив: «А що ж наша армія? І чи взагалі є в нас армія?...».

Слабошпицький, М. Велика війна 2014... : Україна: виклики, події, матеріали. К. : Ярославів Вал, 2015.  318 с.

 

 

Інна Сіпунова