Для вас важливо, як саме починається книга? Для мене, так. «Сильно, сильно…»,  – отаке подумалося, коли розгорнула «Амстердам» Ієна Мак’юена. Ще б пак! «Двоє колишніх коханців Моллі Лейн стояли біля каплиці крематорію, обернувшись спинами до лютневого морозу». Хіба це не сильно? Взагалі, тема крематорію для нас, бібліотекарів Good library, досить актуальна. Наша Настуня, наприклад, мріє стати власницею такого закладу і працювати на благо екології. Але про кремацію якось іншим разом.

Тепер про книгу. Моллі виявилася ще тією штучкою. За життя панянка «приятелювала» з багатьма чоловіками, активно займалася сексуальним просвітництвом, мала блискучий зовнішній вигляд, а ще допомагала іншим, загалом чоловікам, не соромитися своєї справжньої суті. Один із таких – Джуліан Ґармоні. Він одружений міністр закордонних справ, щирий прихильник смертної кари та один із впливових кандидатів на пост прем’єр-міністра. А ще він із задоволенням одягає суконьку, робить укладку, фарбує вуста і пристрасно позує на камеру, яку, до слова, тримає Моллі. Так, ця жінка вміла пробудити справжнього Ґармоні.

Тепер коханці Моллі прийшли на церемонію перетворення її тіла на прах. Помітну відразу відчували композитор Клайв Лінлі та головний редактор газети «Експерт» Вернон Голлідей. Вони теж із числа «сексуальнопросвітлених». Чесно кажучи, я знімаю капелюха перед цими чоловіками. Стосунки з Моллі – то, звісно, круто, але ці двоє змогли зберегти дружбу та підтримати одне одного після втрати коханої приятельки.

Похорони закінчилися, коханці роз’їхалися, осад залишився. Клайву та Вернону закортіло померти. Раптовий відхід жінки не на жарт збив їх із пантелику. Композитору, якому конче потрібно закінчити симфонію, бо до прем’єри залишилися лічені тижні, задумалося вкоротити собі віку. Голлідей ледь не встромив собі у скроню металеву лінійку, якби не сповіщення про початок зборів. Шикардос. У стані цілковитого розпачу, внутрішньої пустки, коротше, омертвіння, вони і зустрілися. Вернон приїздив до друга, який уже знайшов рішення. Як гадаєте, яке? Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте. Міркуйте.

Вистачило часу для роздумів? Сподіваюся smiley Так от, якщо ви подумали про те, що Клайв попрохав Голлідея допомогти йому покінчити з життям, то не помилися. Тільки за тієї умови, коли аж занадто припече і не сила буде більше жити. Не знаю, чи пишався Вернон після того, як почув таке прохання. Це ж треба, яка довіра до його досить егоцентричної персони! Убити друга? Немає питань. Тим паче, що Клайв сам цього хоче. Точніше кажучи, схоче.

А що ж бідолашний композитор? Вбити себе йому б забракло сил і він не проти перекласти цей тягар на Вернона. Якщо Вернон його попрохає про те ж саме, він не відвернеться. І знаєте, не відвернувся. Висновок: Клайв та Вернон домовилися вбити одне одного, коли іншого виходу вже не буде. Вихід певний час був і я до останнього сподівалася, що вони намагатимуться вибратися з ями самонавіювань, творчої кризи, кар’єрного занепаду та, можливо, сексуального збідніння.

А зараз раптова зміна тональності огляду. Уявляйте. Безлюдна скеляста площина. Маніяк бере за лікоть наполохану жінку, тягне її до прірви. Навколо нікого, ну майже нікого. Лише зачудований композитор, що притискається міцно до похилої плити з одним-єдиним бажанням нарешті усамітнитися та відтворити на папірці мелодію, яку старанно утримував у голові. Жінка верещить, це заважає митцю. Він благає про спокій, хоче вислизнути зі стану зайвого психологічного збудження. Ба більше, його це не стосується. Він опинився тут раптово. А жінка продовжує репетувати. Композитор-мандрівник непомітно втікає. Жінку він, як ви зрозуміли, не рятує, бо обрав життя для вигаданої мелодії.

Попередня тональність повертається. Тим мандрівником був Клайв. А першим, хто почув цю історію від нього, був Вернон. Чому Клайв так учинив? Можливо, тому, що і своє життя він особливо не намагався зберегти? А може й навпаки, боявся, найперше, за себе. Імовірніше, усе набагато простіше. Просто хворій людині важко робити вибір. Як гадаєте? Діліться думками.

Наостанок. Чому «Амстердам»? Думаю, тому, що саме там мандрівка героїв і закінчилася. Випили по келишку шампанського і відійшли до Моллі. А що ж було у напої і хто пригостив ним Клайва та Вернона – читайте у самій книзі smiley

Цьомки-Бомки, друзі!