Поговоримо про мух, метеликів та кішок. Точніше про те, як вони втілюються в нашому житті. Юркі Вайнонен, досить популярний письменник у сучасній Скандинавії, уже висловився з цього приводу, написавши декілька «химерних» новел.
«Фінський Кафка» – так кличуть письменника на батьківщині – пропонує читачеві виставити за двері здоровий розум, і віддатися фантазії, досхочу блукаючи її чудернацькими лабіринтами.
Чого ми схопилися саме за мух, метеликів та кішок? Хоча б тому, що так називаються окремі новели автора. Новела «Мухи» нагадала бібліотекарям про буденні труднощі – боротьбу з вічно живими та глузливими комахами. Муха – це зло, і не лише ми так гадаємо. Загляньте до енциклопедії символів, і вона вам скаже те саме. Герой новели досить розумний та цілком нормальний чоловік. Він готує наукову доповідь для засідання комісії з довкілля. Довго міркує, як розпланувати свою промову, педантично сприймає власні думки, щоб зайвий раз не повторитися. І тут бац, мертва муха! Так, занадто раптове видовище. Один трупик ще можна якось пережити, два-три – теж, а от цілу навалу!...
І що має герой – аж 33 мішки дохлих мух, зібраних разом зі своїм, як виявилося, найвідданішим другом. Вони скоріше вивозять мішки на звалище, винайнявши сміттєвоза. Повернувшись додому проблеми не зникають. Той самий друг телефонує до нашого героя-науковця з величезним проханням – допомогти йому провести аналогічну операцію зі збору мух, тільки вже в себе вдома. Ну що, життєва ситуація? Ми копали глибше, пов’язуючи ідейність коротенького твору із символами, які так чи інакше вкраплюються в наше життя. Цікаво, що ви скажете з цього приводу :)
Новела «Кішка» не здивує вас відвертою сатирою на стосунки господаря та його волоханця. Він – самотня людина, яка намагається тішитися довгоочікуваними пенсійними митями, вона – киця, що їсть на сніданок грінки з апельсиновим джемом (!), раз-у-раз висмоктуючи зі свого господаря ознаки здорового глузду. Урешті-решт, чоловік стає залежним від кішки. Уявіть, що з ним починає коїтися, коли кішка зникає. Ця негідниця опиняється високо на гілці дерева, абсолютно безцеремонно дивиться в очі стурбованого чоловіка, ігноруючи його сердечні поклики. Він – витрачає 10 годин на її очікування. Потім береться за бензопилу, спилює той самий пишний дуб, що (о, немилостивий випад долі) падає у бік його дому. А киця, тим часом, опиняється посеред клумби та «улесливо позіхає». Стерво. І це життєва історія? Копати…треба копати глибше.
«Метелик» – ще одна новела про комаху. Поняття «приручений метелик» уже наштовхує на думку про приреченість героя-комаху. Метелик – символ душі, безсмертя, відродження і воскресіння. У новелі ж цей метелик відповідає всім критеріям легковажного створіння, який вірить у любов від свого господаря. І нехай на метелика вічно дзиркають, сприймаючи його не більше як експонат. Він просто вірить, і йому цього досить. Ех, що можемо сказати з приводу цього: не купуйте метеликів для домашнього комфорту. Краще споглядайте за ними десь у полі чи в себе в горо́ді.
Ви ж, упевнені, зможете відшукати більше символів. Варто лише прийти до нашої бібліотеки й попрохати книгу новел Юркі Вайнонена.