Що краще: народитися євреєм чи німцем у роки Другої світової війни? Можливо, це дурість питати про досить очевидні речі. Але книга, про яку ми вам з особливим запалом хочемо розповісти, відповідає на це питання аж ніяк не однозначно. Особливо, коли мова йде про німців-інакодумців, які переховують єврея. Це перший пункт у книзі «Крадійка книжок», на якому ми робимо зупинку.

Другий – це ще одне питання. Ви коли-небудь читали оповідки, написані її величністю смертю? Що, теж неоднозначна відповідь? Тоді присвячуємо цей літературний огляд цілком неоднозначним речам.

На той період лихоліття, як розповідає книга, у тодішній Німеччині можна було натрапити на 10% «інакших» німців. Це ті німці, яких ми просто називаємо людьми. Не позбавлених здорового глузду та свідомого вибору. Такі люди переважно намагалися уподібнитися до «особливої» більшості, нічим не виказуючи свою справжність. А справжність ховалася в думках, стискалася у величезний клубок і зберігалася роками всередині, дуже-дуже глибоко. І горе тому, якщо ця думочка ненароком з’явиться на поверхні.

Лізель, якій ледь виповнилося 10 років, стала не просто жертвою обставин. Дівчинці, як і мільйонам інших людей,  відверто не пощастило народитися у той час. Мама вирішує віддати Лізель та її молодшого братику до іншої родини. А все через голод. Прогодувати дітей жінка була не спроможна. Родина сідає до потяга, опиняючись в одному вагоні зі Смертю. Остання – вільно пересувається, спостерігаючи за ймовірними супутниками до небес. Смерть, між іншим, відверто «симпатизує» дівчинці. Що її чарує в Лізель – хай це залишається на інтимному боці Смерті.

Невеличка ремарка. Не впевнені, чи це буде доречним умовиводом, але Смерть у творі виглядає досить милою та турботливою. Звісно, турботу вона може висловлювати лише єдиним чином… Вона не носить із собою косу та одягає чорний плащ лише у холодну пору.

Отож, мама, Лізель та братик у потязі, який чимдуж поглиблюється у німецьку гущу негустонаселених містечок. Смерть же – увесь час працює. Цього разу Вона супроводжує до потрібного місця душу померлого братика Лізель. Хлопчик так і не доїжджає до… нової родини. Як ви вже здогадалися, мама згодом покидає Лізель. Дівчинка, на щастя, відразу полюбила нового батька, а згодом – і нову матір.

А ще дівчинка полюбила свого найкращого друга Руді, перехованого єврея Макса, який перевертає її світ, та крадені книжки. 

Красти книги та знаходити в цьому насолоду… Так, бібліотекарю незвично про таке писати. Але ми виправдовуємо Лізель. Ми закриваємо на це очі. Хоча ні, ми підтримуємо її, проживаючі кожну мить крадіжки разом із нею, перемаючись, щоб ніхто-ніхто не став свідком її вчинку.