Йой! Знаєте, як воно безперервно їхати 60 годин у поїзді «Лисичанськ – Ужгород – Лисичанськ»? А ми знаємо. А яке свіже повітря у горах, що аж втрачаєш свідомість? Ми в курсі. Чи коли сльози навертаються від самовіддачі колег і колежанок? Так, це також нам відомо.

Щоденник-лепетя повертається, аби розказати про двох сміливців. Вони подолали найдовший маршрут у країні. І сміливо беруть шпильку, щоб поставити мітку на карті України.

Тиждень тому почалася подорож двох ґудлайбристів на IV Літню школа молодих бібліотекарів Української бібліотечної асоціації. Із 13 по 16 липня бібліотекарі з усієї країни пірнули в тему «Виклики сьогодення & Перезавантаження».

Герої цієї історії – Олександр та Анастасія – бібліотекарі Good library. Тож, нехай вони й говорять. Інколи в тексті мигтітиме Тінь – голос за кадром, який робить вигляд, ніби щось знає.  

Олександр. «Я не помічав, що ці два роки був у законсервованому стані. Це надзвичайне відчуття – наживо поспілкуватися з колегами. Завдяки Школі я скинув напруження. Головна подія для мене – сходження на полонину і можливість дослідити новий регіон України».

Анастасія. «Валізу я почала збирати відразу, лишень заповнила анкету. Одна думка про можливість поїхати на Школу мене тонізувала й підтримувала цей час. Так скучила за спілкуванням і новими знайомствами. Для мене кожна школа – це про безмежний досвід і розширення своїх меж. Не лише професійних. Це ментальне перезавантаження. А ще, здається, це найдушевніше навчання за мою практику. Від гордості за своїх колег і професію мені захотілося заплакати. І не раз».

Тінь. Спочатку про теоретичну частину. 

Оксана Бруй, директорка Науково-технічної бібліотеки ім. Г. І. Денисенка, президентка Української бібліотечної асоціації, розказала про стратегію бібліотеки в умовах нової нормальності:

Ігор Огура, директор ТОВ «Biblio.Center», поділився досвідом впровадження автоматизованої бібліотечної системи «Koha». А ще надихнув не боятися змін і технологій: «Технології схожі на дерево. Якісь відмирають, а деякі – зеленіють і живуть».

Анастасія. «Школа молодого бібліотекаря побудована таким чином, щоб вільно обмінюватися думками. Дозувати навчальний, теоретичний матеріали із творчими завданнями. Але найголовніше – це робота в командах. В останній день кожна група презентує власне бачення бібліотеки майбутнього та труднощі, із якими стикаються бібліотекарі різних рівнів. І водночас напрацьовує поради, як уникнути таких ситуацій».

Тінь. Знову вривається у потік свідомості бібліотекарів.

Лариса Лугова, директорка Львівської обласної бібліотеки для дітей, віцепрезидентка УБА потужно мотивувала на креатив. 

«Будь-який процес у бібліотеці потребує креативності», – отак сказала та роздала командам завдання. Училися вигадувати, що можна зробити, наприклад, із каталожною карткою. Наші скромні ідеї: фотозона, гірлянда, підставка, кришка для проєктора, шпалери, візитівка, органайзер для прикрас, зброя для самозахисту.

Антон Близнюк, співробітник благодійного фонду «Smart Foundation» поділився бомбічним досвідом трансформації бібліотеки смт Козельщина, що на Полтавщині. Тепер це громадський культурно-освітній простір:

Вигорання. Про нього розказала Катерина Гамуга, бібліотекарка наукової бібліотеки Міжнародного європейського університету. А ми поділилися власним досвідом.

Дискутували й на тему «Скільки бібліотеки залишилося в бібліотеці?». Наш висновок: у бібліотеки має бути контрольний пакет акцій – 51%.

Заслухали й ґудлайбристів. Олександр та Анастасія розказали про «Голоси всередині та ззовні». Це, єслі шо, про створення бібліотечних подкастів:

Останній день присвятили захисту командних проєктів. Робили це в затишній бібліотеці села Тур’ї-Ремети. Але спочатку ледь не заридали від захвату. Колежанка Аліна Гулик відродила бібліотеку в своєму селі, зібрала повністю новий фонд і залучила до цього усю країну. А ще сама пише огляди на книжки та має такі великі плани, що, здається, перед нею розступляться навіть Карпати. 

Паралельно з навчанням бібліотекарі й бібліотекарки багацько говорили, сміялися, брали участь у брейн-ринзі, ходили в похід на полонину Руна, досліджували місцевість. А ще робили те, про що не пишуть у щоденниках. Бо, як кажуть, те, що було на Школі, залишається на Школі. 

Пресслужба Good library