Уміння забивати на певні речі, а не забивати когось – розставляємо пріоритети цієї книги. Пишу про автора, що трохи розвантажив мене у найважчий тиждень осені.

А книга хоч яка? «Витончене мистецтво забивати на все» Марка Менсона.

І як вона? У миті, коли світ здається скиртою гною, то потребуєш сильних думок, які б бажано відбивали твій стан, але не в такій гнівній формі. Ця книга стала евфемізмом моїх дещо різких поглядів на окремі речі, наприклад, ставленні до викликів, від яких розпачливо хочеться битися головою об стіну. Книга, словом, допомогла зібрати рештки об’єктивності до купи, не звихнутися.

І про що ж книга конкретно? А якщо так: я вам пропишу окремі власні тези-враження від книги і додам цитатки. Ок? Припустимо, що ок.

«Наша сучасна культура вбиває нам у голови довбані позитивні очікування». «Усе буде добре», – казали вони. Але ні, сталося те, чого не хотілося найбільше. Знайомо? Позитивно сприймати проблеми – початковий рівень схибленості. Сприйняти виклик з усіх боків, навіть з найгидотніших.

«Позитивні сплески констатують те, чого у нас немає». А-а-а, це теж стосується попереднього. Пам’ятаєте target="_blank">популярне відео, де маленька дівчинка дивиться у дзеркало, махає кулаками і проговорює, що в неї все круто, бо вона до біса крута й особлива? Так-от, фігня це все. Або ти вже щасливий, або переконуєш себе в тому. Друге – теж схибленість на собі, власних комплексах, перемогах, якими ще й не пахнуло. Аби власне его не засмерділося від зомбованого позитиву, розслабтеся, не говоріть із собою та дзеркалом, а просто робіть хоч щось. Філософ Алан Воттс пропонує гідний закон протилежного зусилля: «Бажання мати позитивний досвід – це негативний досвід; прийняття негативного досвіду – це позитивний досвід». Секундочку. Це що значить, копирсання у якомусь лайні – це позитивний досвід? Ем, відповідаю «так», бо знати, як воно смердить, а ще краще, як з нього вибратися – хіба це не прекрасно?

«Пекельна петля зворотного зв’язку». Що це? Переживати за те, що переживаєш за те, що переживаєш… Ну ви зрозуміло, іноді кінця не видно.

«Не намагайтеся». Помітила, що коли забиваю на окремі речі й виконую, наприклад, свою роботу без гіркого усвідомлення, що дедлайни руйнують мозок і віру в людей, то й результат виходить нічого так.

З чим згодна на 100%? Автор каже: «Не шукайте себе». Типу в цьому небезпека замурувати себе у певній ролі, з якою боязко буде вийти. Потенціал – штука безмежна, і часто заохочує нас до споконвічного блукання – дослідження своїх можливостей.

З чим згодна на 90%? «Свобода сама по собі не має сенсів». Я за те, щоб не наповнювати сенсами кожну мить свого життя. Інакше ми потрапляємо в оту саму «петлю зворотного зв’язку», бо замість того, щоб просто жити і насолоджуватися, всихаємо від пошуку сенсів. Добре, пукати без сенсу – то ясно, але як же думка про дослідження себе? Це ж і є вияв свободи, тобто її сенс – дослідження, рух, постійна прокачка булок. Ех, цієї петлі не позбутися.

Раджу книгу? Так, абсолютно. Хоча б для того, щоб подивитися на себе з боку, оцінити, посміятися, або ж послати автора під три чорти.