Ці жертовні любовні симуляції головних героїв… Уже вдруге їх переживаю за книгою Патріка Модіано. З’явилася собі дівчина Жізель. Розколихала думки і мрії вісімнадцятирічного Люсьєна. А він, неначе відчайдушний ловець форелі, силиться вчепитися за загадкову панянку, пізнати її, зрозуміти. Тільки все від самого початку складається дивно до вибуху мозку.

Спойлер. Мій мозок цілий.

Що за книга? «Цирк іде»

З цікавого про автора.  Патрік Модіано єврейсько-фламандського походження. Пише французькою. Має Нобелівську премію. Нагородили нею у 2014 році «За мистецтво пам'яті, завдяки якому він виявив найнезбагненніші людські долі й розкрив життєвий світ людини часів окупації». З 30 написаних прозових творів 9 екранізували, зокрема і «Цирк іде, лишень під назвою «Люди, що проходять» (фр. Des gens qui passent).

У чому автор «красень»? У змалюванні безнадії. Час або потроху вислизає з-під контролю, або ж давно кидає хустинку на прощання. Типу «доживай, любий герою, як знаєш, бо з тобою вже все одно нічого доброго не станеться». Таке ж відчуття мене перестріло і в його книзі «Кафе втраченої молодості».

Які герої на смак? Нещодавно скоштувала рисову лапшу. Попри пораду залити її соєвим соусом, вирішила дослідити її автентичний смак. І от нічого. Абсолютно безбарвні емоції, лише злегка підсолені. Такі ж і Люсьєн та Жізель. Париж уже не справляє на них враження. Тут сумне минуле, про майбутнє і не йдеться. Місто неначе поросло бур’янцем і тхне цілковитим декадансом. У планах – втеча До Риму.  

Від початку все зрозуміло.  Люсьєн зустрічає Жізель у коридорчику паризького управління поліції. Обох викликали на допит. Вони перезирнулися – і, дзилиньк, спалахують несамовиті почуття. Спочатку лише у Люсьєна. А потім, коли той прихистив бездомну Жізель у своїх міський квартирі, того ж вечора дівчина віддячує хлопцеві ніжністю. Так вони і дякують одне одному щодня. А що поганого в зародженні палкого кохання? Напевно в тому, що почуття вдячності та відданості переходять межу жертовності та свідомого розуміння – все закінчиться дуже прикро.

Чому цирк? Я не люблю цирк. Це відразу про особисте. Але тут проводиться загальна аналогія з відчуттями пересічного любителя циркових розваг. Начебто тебе підхоплює хвиля захвату від видовища, хвилює все, що відбувається на арені. І от цирк скінчився. «Розтривожив… Пішов геть». А чи повернеться – то вже невідомо. Усе одно, первинні відчуття знову пережити не вдасться. Живи з цим.

Дочитала книгу? Так. Припущення виправдалися. Мимохіть розумієш, куди заблукають герої.

Варто читати? Звісно. Особливо якщо у вас депресія. Заодно перевірите на дієвість і мій метод боротьби з пригніченістю – читати пригнічені книги. Мені допомагає, бо починаю копирсатися у проблемах героїв, свої ненадовго забуваються, до наступної книги.

Що ще знайдете у нас з Патріка Модіано: http://bit.ly/2YttQmY

 Адіос. До наступного огляду.