Жінка в чорному, жінка, що жила без шкіри – так називали Дарію Віконську мистецтвознавці та літературознавці. Хто вона, наша незнана землячка? Який слід залишила по собі? Вона увійшла в історію завдяки своїм публікаціям художньої прози та літературознавчим розвідкам, присвяченим, зокрема, ірландському письменнику Джеймсу Джойсу.

Книга «ARS LONGA» − упорядковане видання есеїв з літературознавства, мистецтвознавства та культурології різних років письменниці. Для Дарії Віконської мистецтво – це окрема дійсність, тотожна життю, у якій митець виступає посередником між прекрасним і людьми.

Доброго літературного твору з поганою формою не існує.

Окрім загальних питань мистецтва, Віконська цікавилася й питанням становлення української нації. Це питання вона розглянула у есе «Про європейськість нашої літератури». Авторка розмірковує, що дискусії на цю тему смішні, дивні. Чи українці дикі тубільці? Звісно, що ні. Абсурдно європеїзувати європейців. Віконська переконана, що ми європейці, і це факт. Ми вдягаємося як європейці, ходимо, живемо, але не відчуваємо та не думаємо, а через те і рідко коли поводимося як вони. Саме в цьому й полягає проблема нашого письменства.

Мистецтво – це життя, бачине очима душі.

Ніхто не говорить, що не слід письменнику,  художнику у свого колеги вчитися. Як казав наш Кобзар: «Учітесь, читайте, і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь...», але слід кожному митцеві вибудувати стратегію нашої, української літератури, у якій змогти зберегти національну специфіку. Але найголовніше з усього того – це читати та просувати власну літературу. Саме таку ідею висловлює авторка.

Нове перестає бути новим, коли інші присвоюють його собі.

Книга адресована широкому загалу, усім, хто цікавиться мистецтвом та літературою.