Що ж, «По цей бік раю» Скотта Фіцджеральда. Відверто кажучи, серед нас є бібліотекарі, котрі вирішили дослідити твори письменника повною мірою. Звичайно, наскільки це дозволяє наша бібліотека. Ми маємо декілька творів, які, безперечно, давно опинилися на вершині американської класичної літератури.

Настав час поговорити про черговий твір. «По цей бік раю» – це величезне плетиво емоцій покоління юних американців, котрі з’явилися на світ у післявоєнний час. Перша світова навела їх на єдину думку – «всі боги вмерли, всі війни відгриміли, будь-яка віра підірвана». Про це ви, власне, і прочитаєте відразу в невеличкій анотації.

Але. Так є «але». Вони, ці типу дорослі діти, мали неабияку купу тарганів у свої яскравих, перенасичених інтелектуальністю головах. Головний герой Еморі Блейн – тогочасний троль (пояснимо пізніше, чому) – вродливий хлопчина. Біленьке волоссячко, зелені очі, стрункість, витончений смак у виборі вбрання – так, цей юнак наділений магнетичним шармом, що відчувався відразу.

Його матір – диво-дивне (принаймні нам так здалося) – керувалася виключно авторськими методами виховання, розкошуючи на повну.  Тож, дитинка, якій би варто було насолоджуватися гойдалкою, або намотувати кола на милісінькому поні – замість усього цього блаженства поглинув у трохи інакші задоволення, попиваючи різні витончені напої (звичайно, ті, що трохи напускають туману в молоденьку голівоньку) та прохолоджуючись серед не менш витончених дам, що кожного разу охкали, зиркаючи на чарівну зеленооку істоту.

Хлопець дорослішає, не зраджуючи неабиякій самозакоханості. Еморі – ще той дженджик, він свято вірить у свою унікальність та зверхньо це демонструє. Та знаєте, що найбільше дивує? А те, що в нього були друзі, і ще доволі непогані, не такі, як він! Студентське життя, на щастя, подарувало йому досить приємне оточення.

Чого ж цей парубок такий собі троль? А тому, що він міг розіграти блискучі фіглі-міглі, знаходячись поряд із красунями. Еморі підколює дівчат, знущається над їхнім марнославством, драматизує щодо сформованого жіночого образу молодої пані. Ось у чому питання – чи зможе Еморі не зламатися, не підкоритися випробуванням, зберегти романтичне бунтарство? Хм, не скажемо, бо для чого тоді писати огляди на книги для читачів? Звичайно, щоб одного чудового дня не менш чудовий читач прийшов і взяв цю книгу, аби впевнитися, чи все в ній так, як в огляді.

Вибачайте, трохи відволіклися, тож ідемо далі. Так от, яка ж відповідь – Еморі залишиться тим самим Еморі, якого ми бачимо на початку та в середині книги? Зазначимо єдине, дочитавши книгу (якщо дуже-дуже добре подумати) ви зрозумієте, чого цей твір відносять до числа інших Фіцджеральдових творів про втрачене покоління.

Й оскільки цей твір про становлення особистості, так би мовити, дорослішання, то наостанок тримайте таку настановочку – дорослішайте разом із героями Фіцджеральда!

Як завжди, цьомки.