На перший погляд, пані з палітурки глузливо посміхається мені. Я підходжу ближче до полички, щоб якось перевірити свої перші відчуття. Направду, неприємні.

Детальніше роздивляюся. Здається, ця дівчини блискає поглядом навіть через сонцезахисні окуляри. Однак ще мить – і помічаю зовсім не насмішкуватий вираз обличчя, а благання про допомогу. Це біль. Посмішка болю, за якою ховається страх, безвихідь і відчай. Мої побоювання підтверджує ледь помітна краплина крові, яка виступає під носом жінки. І в неї аж ніяк не проблеми з тиском чи судинами.

Її б’є чоловік.

Книжка «Розквашене яблуко» Єжи Шилака, автора сценарію, і Йоанни Карпович, ілюстраторки, розказує про домашнє насилля в родині.

Знаєте, мені вдалося прочитати доволі багато книжок про різні види насильства. Найчастіше це детективи чи трилери. За законами жанру в них є поліцейські/журналісти, які розслідують злочин, жертва, яка в певний момент отримує друге дихання на боротьбу, і добрі люди, що підтримують скривджених.

Але є життя. І книжки майстерно його проєктують на своїх сторінках. Отож, реальність, на біса, не завжди справедлива і м’яка на дотик. Про таку дійсність і говорять автори коміксу. Ні, скоріше волають.

Герої – молоде подружжя поляків. Вона вчителька. Він бізнесмен. Середнього статку, обоє освічені і видаються, на перший погляд, людьми з високою соціальною відповідальністю. А ще, головне тут, відвідують регулярну службу в церкві та мають усі атрибути релігійності в домі.

На початку героїня молиться перед сном. Вона дякує Господу за все, що має. Особливо за чоловіка. Він, безперечно, найкращий на цілому світі. До певного моменту. І оце неприємне передчуття нагнітання розвивається із геометричною прогресією. «Мудак», – думаю я, читаючи лише п’яту сторінку. І таки не помиляюся.

Насильство в цій парі з кожним разом переступає нові й нові червоні лінії. І думається, а скільки ж можна? Спочатку запізнення додому, ляпаси, а далі тотальний контроль, маніпуляція і вже зовсім не легкі тілесні ушкодження.

В цій історії так багато питань. Чому не пішла після першого зриву? Чому нікому не розказала? Навіщо терпіла? Якщо розказала, то кому і яка була реакція?

Відповідь на них проста. Це аб’юзивні стосунки. Аб’юз – це насильство у широкому значенні. Фізичне, психологічне, економічне, сексуальне. Усі види на собі відчула героїня «Розквашеного яблука».

Аб’юз наростає з роками. І відбувається за правилами кривдника. Вийти з таких «стосунків» важко через страх, сумніви, комплекси, почуття провини, виправдання кривдника і його/її намагання загладити провину.

У цьому романі мене гнітило, що героїня ніяк не наважиться піти. Це обурювало та бісило. Ми можемо лише додумати, чому так сталося в цій парі.

Чому агресор став агресором? Не долюбили батьки / Критикували / Не слухали / Закладений сценарій поведінки?

Чому жертва стала жертвою? Надто емпатична / Має комплекси / Коло нав’язливого повторення, яке тягнеться з дитинства?

У романі обнадійлива кульмінація? Ні. Анітрошечки. Те, що здалося своєрідним вивільненням, виявилося лише фантазією. Героїня втрачає здоровий глузд і по-своєму сприймає реальність. І досі сподівається, що все зміниться. І що бити стане обережніше (!), і діти змінять ситуацію, і Бог почує.

Релігія – тло роману. 90% поляків є католиками. Набожні люди. Але це аж ніяк не заважає насильству квітнути, наче деревина з черешнями.

Так, цим оглядом наступаю на захисників сімейних цінностей. Коли релігія і церква приховують, не чують або ж закривають очі на домашнє насильство, то це, дідько, суперечить усім постулатам. Герой роману б’є дружину не через те, що ходить до церкви, а всупереч цьому.

Якщо вас обурили рядки вище, то це не звинувачення віри, це звинувачення лицемірства суспільства.

«В Україні за минулий рік [2020] органи та установи, що протидіють домашньому насильству, зафіксували 211 362 звернення щодо насильства в сім’ї», – пише «Громадське».  

Так, комікс про домашнє насильство. 56 сторінок болю, образи, обурення, несправедливості, що наростають із кожною сторінкою. А після охоплює біль і усвідомлення того, що подібне трапляється повсякчас. Не залежно від країни, національності, релігійності чи матеріального становища. Це кляте насильство є. Його треба визнати і прийняти особисто кожному жителю планети.

Мені хочеться закричати від жаху. Зараз усередині в мене картина «Крик» Едварда Мунка. Я відчуваю відчай від того, насильство, можливо, відбувається за сусіднім парканом, із колегою на роботі, водієм автобуса, вчителем_кою у школі, із вами, хто читає це.

Куди звертатися у випадку домашнього насильства?

102 – Національна поліція України

15-47 – урядова гаряча лінія для постраждалих від домашнього насильства

772 або 0 800 500 225 – Національна дитяча гаряча лінія

116 1230 або (800) 500 335 – Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації

@police_helpbot – чат-бот у Telegram від МВС

І, благаю, підтримуйте ратифікацію Стамбульської конвенції. Цей документ про нульову толерантність до насильства, захист тих, хто цього потребує і цивілізоване покарання аб’юзерів.

Не мовчіть! «Б’є – значить сяде».