Роман неначе хапав мене за маківку і жбурляв голову в декілька емоційних етапів, які змінювали одне одного по колу. Нічого жорстокого – нехай це буде художньою витівкою польської авторки Катажини Ґрохолі. Я встигла посміятися, розчаруватися, і знову посміятися, а потім ще й поплакати, – що теж не фінал.

З перших сторінок ви можете вирішити, що це історія цілковитого невдахи, для якого славетна фраза: «Ґ’юстоне, у нас проблеми» – девіз усього життя. Життєві перипетії часто на межі абсурду. А винен хто? Ніхто. Це все «западло». У таке переконання вдарений герой, але не ми з вами. 

Єремії виповнилося 32 рочки. І він знає життя. Упевнений, що жінки – підлі створіння, а сусідка знизу – взагалі стара сіра відьма. З кар’єрою кінооператора нічого не виходить, навіть живе він у «невдалій країні», бо в Польщі – все завжди якось не так. Та що там, почалися ті «нещастя» ще з народження – 29 лютого. І з хрестин, коли у п’яного хрещеного сплуталися думки і він Марією нарік малого Єремію. І отак Єремія-Марія досі тому не дуже радий. А от у маминої малесенької собачки ім’я аж занадто мужнє – Геракл. І якщо він раптом покусає Єремію, перше, що зробить мама – перевірить, чи не пошкодив песик собі зубки. 

Знайдете тут багато жартів про жінок, наскрізь пройнятих сексизмом. Авторка, припускаю, трохи перестаралася, створюючи свого персонажа з таким високим відсотком сарказму. Та думаю, то навмисне. А деякі роздуми Єремії або його друзів правда повеселили.

Як от, суцільна гіпербола про обережність. Нібито жінки занадто часто хвилюються, і «обережно» перетворюється на улюблене слово у звертанні до чоловіків. У будь-якій ситуації і будь-де – «будь обережним».

«А якщо ти пілот – то літай собі низько і помаленьку».

Подумала, що іноді теж щось таке роблю. Хоч і не уявляю, що може трапитися з людиною, яка просто виходить ввечері курити на вулицю. “Але обережно там, угу?” 

Минуло кілька місяців з часу, як від Єремії пішла кохана Марта. Забути її неможливо. Але після того, що вона зробила, після того, що вона накоїла…Тією інтригою авторка мучитиме довго, потерпіть. А відповідь може сильно розчарувати. Я подумала: «Та ну, і ти так одразу повівся?». Люди іноді готові повірити у найгірше, бо все ж не може бути надто добре. Єремія вчинив щось подібне.

Добре, що в цій історії не лише люди. Герої часто говорять, наприклад, про птахів. Про лелек і яструбів, або колібрі. Я ніколи не думала, скільки я про них не знаю. Не скажу, що це якісь несподівані відступи, ніби National Geographic увімкнули невчасно. «Пташині» сюжети гармонічно вплетені в розповіді. Як от тут:

«Аліна сиділа біля столу, пряма, як струна, кольорова, і тепер я точно знав, якого птаха вона мені нагадувала. Двоколірну дроздову мухоловку. На світі є тільки два види отруйних птахів. І це один із них». 

Покійний батько Єремії мав, що розказати про птахів і залишив синові цінні спогади. Книга пройнята тими спогадами про батька, Марту, кінокар’єру, про набуте і втрачене. 

Говорять про кіно і дерева, або навіть про релігію. Про ту релігію, яка близька до психології, до прагнення порозумітися з собою та іншими. Або про віру як дивне явище, яке залежить від життєвих обставин. 

Гумор рятує майже в усьому. Пом’якшує важкі теми, та не завжди дозволяє подивитися назад з усмішкою. Іноді потрібно більше часу. Натомість, коли отримаєш свою дозу цілющих обертів годинникових стрілок, – усміхнися і йди будувати своє щастя. Ніхто за вас того не зробить.  

Так, уся ця драматична комедія має завершитися добре, думалося мені. Єремія, дорослішає на очах. Тепер він знає, у чому помилявся і що з цим робити далі. 

Вгадала я чи ні, як думаєте? Менше спойлерів – більше насолоди від книжок. Прочитаєте самі, не пожалкуєте. От чесно.