Вулиці Лондона тієї ночі тихо вкривалися снігом, Кентигерн-Гарденз перетворилася на біле полотно. Там, біля будинку №18, папараці залишили сотні своїх слідів. Дещо пізніше, біля того ж будинку, сніг став безжально червоним, коли вона випала з вікна своєї квартири. Самогубство – переконує поліція. Лула Лендрі, втомлена славою супермодель, мала купу причин для суїциду, і про це ще довго гомонітиме пресса. Близькі заперечать – вона була щаслива. Коли поліція ставить крапку, залишається робота для приватного розслідування.

Роман “Кувала зозуля” Роберта Ґалбрейта – це перша історія детектива з непростим минулим Корморана Страйка.

Вам напевно відомо, що Роберт Ґалбрейт – псевдонім Джоан Роулінг, який “народився” 2013 року разом із цим романом. Певно, відома письменниця вигадала собі додатковий псевдонім не для того, щоб усі повторювали: “Та це ж та сама Джоан Роулінг! Хто не знає Джоан Роулінг? Всі знають!”. Водночас, таємниці я не відкрила. Якщо не помиляюсь, авторство було всім відоме вже через 3 місяці після виходу книги.

А тепер пропоную забути все, що ви знали про творчість Джоан Роулінг до появи Роберта Ґалбрейта. Бо фантастики не буде. А я наполягатиму, що цей детективний роман – захоплива історія свого жанру.

Тож, повернемося до Корморана Страйка. Приватний детектив, колишній військовий слідчій. Його справи далеко не на вершині розвитку, кредитори кусають з усіх боків, а військове минуле постійно нагадує про себе протезом ноги. Єдиний клієнт, який готовий платити, – брат загиблої Лули, Джон Бристоу. Справа здавалася безнадійною. Та чому б не спробувати, хоча б заради вічно голодних кредиторів?

Детективна агенція Страйка – це він сам і його секретарка, точніше, десятки тимчасових секретарок, які не затримувалися надовго. Та пані Робін, здається, вдалося зачепитися. У цієї дівчини ніби мрії здійснюються. Не встигла порадіти обручці від нареченого, як отримала роботу у справжнього детектива. А тут тобі і психопати, і листи з погрозами, труп один-другий, та й начальник із “сюрпризами” – словом, ті ще забавки.

Власне, до листів з погрозами Страйк завжди ставився позитивно, або нейтрально:

    - І ще, Робін, якщо мені знову прийде погроза...вони зазвичай приходять по понеділках…

    - То що робити? – з ентузіазмом спитала вона.

    - Покладіть до решти.

Лула Лендрі, та сама злощасна модель, – третя прийомна дитина сера і леді Бристоу. Першим і найстаршим був Джон, про якого ми вже згадували. Чому третя? Бо багато років тому Бристоуни мали ще одного прийомного сина – Чарлі. Хлопчина загинув ще в дитинстві. Спочатку він, а тепер і його сестра, яку, мов нову іграшку, взяли з дитячого будинку після загибелі хлопчика. Чи було це збігом обставин, дізнаєтесь самі. Та у Корморана була особиста підстава взятися за цю справу. Свого давнього друга Чарлі він пам’ятав досі.

Свідки не надто допомагають, плутають сліди – несвідомо або навмисне. А довкола тисячі людей, які знали її з екрану, зі сторінок журналів, тисячі байдужих, які вірили пліткам жовтої преси. Якою була справжня Лула? Говоритимуть, що егоїсткою, буцімто не цінувала батьків, вживала наркотики. Або ні, скажуть – вона була доброю, допомогла тим, кому пощастило менше. Хотіла знати, ким вона є, звідки походить, хто покинув її колись давно. Але жила теперішнім, амбіційно дивилася у майбутнє. Мала безліч планів, та серед них точно не було пункту про смерть тієї ночі.

У романі вдало поєднується інтрига, драма та гумор. Сюжет розвивається з динамічною легкістю, мов ковзає поверхнею криги. Та це не створює ефект очевиності відповідей, зовсім ні, напруження тримається до фіналу, там розгадки всіх таємниць.

Що насправді трапилася з Лулою Лендрі? Слідкуйте за гостротою сюжету книги, вона чекає на вас.